Вірші про космос і космонавтів для дітей та дорослих

Сонечко-зірочко, де ти мандруєш,
З ким ти у космосі подорожуєш?
– Поруч зі мною велика родина,
Стелиться Шляхом Чумацьким стежина.
Роєм круг мене всі родичі в’ються,
В променях діти-планети пасуться.
Меншим тепла дістається багато,
А до великих мені не дістати.
Біля дітей моїх стежкою-колом
Внуки-супутники ходять дозором.
Кожний обрав собі стежку-орбіту,
Гарні у мене онуки і діти.

Ходить Місяць кожну ніч
Купувати нову річ.
Він то худне, то росте…
Що не візьме, все не те!
Тільки в Сонечка-кравця
Добере щось до лиця
Й сяє в кращій із обнов!
А під ранок блідне знов.
Місяць худне і росте,
От фігура! Та проте!
Заздрить зоряна рідня,
Фотосесія щодня!

Місяцю мій, брате,
Де красу згубив,
Став таким щербатим?
Ти ріжком світив!
Мовив Місяць щиро:
Це не я свічу!
В зоряному вирі
Темрявою мчу.
Я завжди мандрую
Колом круг Землі.
Сонечко дарує
Промені мені.
Їх то забагато,
То впадуть на край…
Як мене назвати
Ти запам’ятай!
Висне в небі кома,
Дужка букви «ер», –
Кожному відомо,
Що росту тепер!
А коли дивлюся
Літерою «ес»,
То старим зовуся
І зникаю десь.
Визирну з колиски
Гострого ріжка,
Набираю блиску
Аж до срібляка.
Я чотири тижні
Змінюю свій лик!
Мандри дивовижні,
Й знову молодик!

Стануть у нагоді кожному вночі
Зоряні Ведмеді – зоряні ковші.
У ковша малого зірочка ясна
Зветься і Північна, зветься й провідна.
Дивиться на північ зоряний маяк,
Зірочка поможе визначити шлях.
Бік ліворуч – захід, а праворуч – схід,
Курс напроти – півдня даленіє світ.

Посміхаються зорі в далекій імлі
І блакитні, і жовті, й червоні!
Не злічити тих зір! І великі, й малі!
І у кожної промінь в долоні!
Надгарячі – блакитним вогнем мерехтять,
Випромінюють срібло гарячі.
Теплі зорі ліхтариком жовтим горять,
А холодні – червоної вдачі

Летіла у небі хвостата ракета,
Ого, який шлейф! Та це справжня комета!
Комета із криги та каменю-пилу
Великий хвостище собі відростила!
Примчала комета до Сонечка-зірки,
Та Сонце закрило розпечену хвіртку.
– Тут гаряче дуже, вертайся назад,
Тебе проведе мій допитливий брат.
Вхопив за хвоста гостю Сонячний Вітер
Й понісся стежками далекого світу.
Розкрию усім таємницю комет –
Прямують від Сонця хвостом наперед.

Всі планети стали в ряд,
Починається парад!
Раз – Меркурій-мандрівник,
Два – Венера, ясний лик.
Три – Земля вітає нас,
А чотири – красень Марс.
П’ять – Юпітер, шість – Сатурн,
Сім – Уран, за ним – Нептун.
Вісім сонячних планет
Поспішають на бенкет.
Був Плутон завжди дев’ятим,
Не беруть його на свято!
Він найменшим уродився
І до карликів прибився.

Мчать круг Сонця всі планети,
Наче швидкісні ракети.
Стрімголов несуться світом
По своїх стежках-орбітах.
Хто летить до Сонця ближче,
Оббігає коло швидше!
А хто далі – навпаки,
Дуже довгі там шляхи!
Повний оберт – це наш рік,
Від Землі береться лік.
Рух планет довкіл осі
Звуть добою здавна всі.
У Юпітера доба –
Найкоротша, от дива!
А в Меркурія – нівроку!
Наче посмішка широка!

Знає Сонечко секрет,
Хто найбільший із планет.
Хочеш знати, хто за ким,
Хто тут числиться малим?
За Юпітером – Сатурн,
За Ураном брат Нептун.
До Нептуна звіддаля
Посміхається Земля.
Біля подруги – Венера,
Не сама, а з кавалером.
Марс змінився на лиці,
– Я стою наприкінці?
– Не хвилюйся так! Не треба!
Ще Меркурій після тебе!
А Меркурій не журився,
Він найшвидшим уродився!

Планети великі, планети малі
Пливуть своїм курсом, немов кораблі.
Чотири великих, чотири малих,
Родина гігантів, родина земних.
Малі біля Сонця торують стежини,
Малі поспішають чимдуж на гостини.
У менших планет кам’яниста кора,
Метали лежать в серцевині ядра.
А велетні з газів гігантами звуться,
Там кільця у всіх. Там супутники в’ються.
І ходять над ними шалені вітри,
Далекі, незвідані, дивні світи.

Чому буває день і ніч?
Я розкажу, у чому річ.
Земля на місці не сидить,
Вона круг Сонечка біжить!
І щодоби із року в рік
Під Сонцем гріє кожен бік.
Звуть Схід і Захід ті боки,
Там щодоби все навпаки.
Як Схід до Сонця робить крок,
То Захід спить біля зірок.
Як Схід у темряву летить,
То Захід в Сонечка гостить.
Земля, як дзиґа мчить весь час,
Тому, то день, то ніч у нас.

Мчать круг Сонечка планети,
Наче швидкісні ракети.
Стрімголов біжать по світу
По довколишнім орбітам.
Хто летить до Сонця ближче,
Оббігає коло швидше!
А хто далі – навпаки,
Дуже довгі там шляхи!
Повний оберт – це наш рік,
Від Землі береться лік.
Рух планет довкіл осі
Звуть добою здавна всі.
У Юпітера доба –
Найкоротша, от дива!
А в Меркурія – нівроку!
Наче посмішка широка!

Наче човен пливе місяць
У Чумацькім морі,
Ліхтарями йому світять
Рідні сестри-зорі.

У зорянім небі
Я зірочку знаю.
Її серед інших
Я завжди впізнаю.
Її я щоразу
Стрічаю в садочку,
Коли умиваюсь
У чистім струмочку.

Там, де Сонечко живе,
Всесвіт зорям гнізда в’є.
Сонце в сонячній родині
І матуся, й господиня.
В Сонця стільки дітлахів –
Дві дочки і шість синів.
Діти в хаті не сидять,
На усіх парах летять.
Син Меркурій з шкіри пнеться,
Швидше всіх кудись женеться.
Йому холодно вночі,
Днює в Сонця на плечі.
У гарячої Венери
Чи то вдача, чи химери…
Вона вкуталась по вуха,
Там і спека, і задуха.
А Земля моя блакитна
Під крилом у Сонця квітне!
Сонце донечку голубить,
Сонце Землю дуже любить.
В Марса гори надвисокі,
В Марса різні пори року
І доба, як у Землі,
Й біла шапка на чолі.
Над Юпітером по колу
Ходять хмари кольорові.
Тому красень – різномастий,
Тому велетень смугастий.
Чом Сатурн у капелюсі?
Він далеко від матусі.
На околі холоднеча,
Недоречна така втеча.
Втік Уран з Нептуном далі,
Тиснуть друзі на педалі.
Там морози вітриська,
А до променя не близько.
Отакі у Сонця діти…
Розбрелися білим світом.

Гей, кому треба — в вагон, піднімайтесь!
Подано поїзд кур’єрський на Марс.
О восьмій годині, на час вечері
Будем за графіком ми на Венері.
Далі зупинка у нас на Сатурні,
Там будуть танці, розваги культурні
Можемо Сонце об’їхать кругом,
Потім шугнути Чумацьким Шляхом.
І незабаром — не встигнеш огледіться —
Вже перед нами Велика Ведмедиця,
Рушив у путь міжпланетний експрес,
Лиш смуга біліє в блакиті небес.
А ось на вокзал якась жінка прибігла!
— Яка досада! Знову не встигла!
— Сеньйоро, не треба так хвилюватися:
Наступний поїзд — хвилин за двадцять.
— Мені не далеко, тільки до Місяця,
Поїду тролейбусом номер тисяча.

У Космосі Земля — маленька порошина,
А для людей — велика і єдина
Планета, що життя усім дає,
У всьому Всесвіті хіба подібні є?
Можливо є, а може і немає,
Людина так далеко не літає,
Та й знань сьогодні є в нас малувато,
Але про Космос хочемо ми знати
Усе. І про планети та пульсари,
Про сонця величезні й магнітари,
І про матерію ту темну та вагому,
Й таку ж енергію незнану, невідому…
Ми на планетах інших хочемо побути,
Та спершу треба нам знання здобути,
Бо в Космосі — безмежні величини,
І віддалі страшенні, й порожнини,
Розпечені зірки і холод. Там жахливо,
Там вижити людині — неможливо…
І Всесвіт цілий — загадка для нас,
Але колись прийде той світлий час —
Підкоримо ми швидкість світлову
І на орбіту вийдемо нову.
Ми будемо у Космосі літати
І зможемо багато дуже знати.
А, може, ще й зустрінемось з людьми,
Посланцями космічними, як ми…
А поки що ми мріями живемо,
В солодких снах у Космосі пливемо,
Як в океані чи у величезнім морі,
Навколо нас казкові диво-зорі…

Якби ж ми всі літати вміли

Здійснили б ми політ.

А відгадайте все ж куди?

В космічний диво-світ.



Та зорі тихі, осяйні,

Здалека – світляки.

Якби дістались космосу

Забрали б їх собі.



Планети кругло-чарівні

Літають навкруги.

Але найкращої немає

Від рідної землі.



Придбати треба телескоп,

Так ближче до планет.

Той космос наче чарівний,

Там тисячі комет.



А коли зіронька впаде,

Бажання загадаю.

І неодмінно в космосі

Колись я побуваю!

Гей, кому треба — в вагон, піднімайтесь!
Подано поїзд кур’єрський на Марс.
О восьмій годині, на час вечері
Будем за графіком ми на Венері.
Далі зупинка у нас на Сатурні,
Там будуть танці, розваги культурні
Можемо Сонце об’їхать кругом,
Потім шугнути Чумацьким Шляхом.
І незабаром — не встигнеш оглядітись
—Вже перед нами Велика Ведмедиця,
Рушив у путь міжпланетний експрес,
Лиш смуга біліє в блакиті небес.
А ось на вокзал якась жінка прибігла!
— Яка досада! Знову не встигла!
— Сеньйоро, не треба так хвилюватися:
Наступний поїзд — хвилин за двадцять.
— Мені не далеко, тільки до Місяця,
Поїду тролейбусом номер тисяча.
Місяць-астроном
На небі Місяць не сумує,
Він зірочки всю ніч рахує.
Та зірочок усе ж багато,
І не встигає Місяць рахувати,
Наш Місяць астрономом стати хоче,
І від напруги худне він щоночі.
А потім сил він набирається.
На небо повним повертається.

Срібнорогим народився,
За два тижні округлився,
За два тижні геть змалів…
Хто наш Місяць в небі з’їв?
Але що це?! Місяць знову
Нам приносить колискову.
Мандрувати Місяць звик –
То старий, то молодик.

Ми в ракету дружно сіли
І у космос полетіли.
Повз малі планети й зорі
летимо , як метеори.
Обігнали ми комету –
Повернулись на планету!

Віршик про Меркурій

– Ти близько до сонця, товаришу мій?
– Спитала Венера-сусідка,
–– Мабуть припікає у п’яти тобі,
Тому і кружляєш так швидко?

Віршик про Венеру

Планета Венера — «сестричка Землі»,
Проте лише розміром схожі вони.
Бо Сонце близенько, немає води,
І жити на ній не зможемо ми.

Віршик про Нептун

— Всі кажуть, що я планета буранів,
Вітрів, штормів та страшних ураганів.
Але ж і мені треба чимось займатись,
Не завжди у космосі є з ким погратись.

Віршик про Сатурн

Раз Сатурн об’ївся тортом
Й вирішив зайнятись спортом.
Крутить кільця без кінця,
Щоб мати вигляд молодця.
А сусід Уран регоче:
«Струнким стати братик хоче!»

Віршик про Уран

— Я зовсім не ледар
— Уран запевняв.
–Я вдачу таку від народження мав.
Лежу я на боці, бо важко мені,
Летіти доводиться навіть у сні.
Але я чудове забарвлення маю,
І синьо-зеленим я в небі кружляю.

Блакитні простори, зелені ліси
—Ніде не знайдеш ти такої краси.
У космосі є ще багато планет,
Немає лишень життя там прикмет.
Ти наша домівка, планета Земля,
Ти гарна і зблизька, красива здаля.
Дивуються інші планети всі щиро:
«Яка ж ти, сестричко, блакитно-вродлива!

— Тепер мені Землю цікаво вивчати
І виникли в мене питання свої.
Про нашу планету я все хочу знати,
Відкрийте, будь ласка, секрети її.
— Земля має форму кулясту — знайому.
Всередині — жар, наче сонце горить.
Там всі речовини у стані рідкому,
І все це в ядрі безперервно кипить.
Тверда оболонка його огортає
Або літосфера навколо ядра.
Частина, що зверху її покриває,
На нашій планеті — земна є кора.
В корі є западини дуже глибокі,
Там води озер, океанів, морів.
На материках є ще й гори високі.
Великих багато й малих островів.

— А де ми живемо? Дозвольте спитати!
Бо сумніви є до цієї пори.
— Людина і звірі, жуки і пернаті,
Живуть на поверхні земної кори.
Тут люди вирощують різні рослини,
І плавають в морі, у небо летять.
Корисні копалини є на глибинах,
І людям їх треба для себе дістать.
Та нас на поверхні чека небезпека,
З земною корою пов’язане все.
З вулканів розноситься попіл далеко,
Не раз землетрус нашу землю трясе.
Розплавлена лава, що магмою зветься,
Нестримно із жерла вулкана летить.
По схилах гори аж в долину несеться,
Спалити все може і знищити вмить.

— А суші поверхня і дно на глибинах
Подібні? Скажіть Ви, будь ласка, мені.
— Подібні рельєфи усюди, дитино,
Є гори й рівнини на суші, й на дні.

— Я мрію, щоб Ви мені ще розказали
Які у земної кори складники?
— Поглянь! Це породи гірські й мінерали,
Це глина в яру, та каміння й піски!

— А що таке грунт? Чи гірська це порода?
— Ні-ні! На породі ніщо не росте!
А грунт дуже цінним створила природа
І це на планеті — руно золоте!

— А чому це так? І відмінність у чому?
— В грунтах речовини поживні всі є,
Волога й повітря у грунті м’якому.
І кожна рослинка вживає своє.

— А хто, крім рослин у грунтах проживає?
— Це гарна домівка тваринкам дрібним!
Черв’як там і мишка, і кріт хатку має,
Личинки й жуки також селяться в нім!

— Я прошу Вас дуже, мені розказати,
Корисні копалини, що це таке?
— Це газ і вугілля, граніти і нафта,
Знайти сіль і срібло — завдання важке.
Вони залягають на різних глибинах,
Хоч дещо у нас під ногами лежить.
Без них обійтися не може людина,
Без деяких просто не зможе прожить.

— А що з них уміє людина робити?
Без чого у світі нам не обійтись?
— Без солі кухонної нам не прожити.
Мій любий, до світу цього придивись!
Людина метали з руди виплавляє,
З металу будує мости й літаки!
Вугіллям і торфом — свій дім зігріває,
А з нафти — горюче й мастила тривкі.
Усе научилась робити людина,
Хоч доля людей на Землі непроста.
Пісок під ногами, граніт є і глина,
Тому ми будуєм красиві міста.

— Я щиро вам вдячний і дуже щасливий!
Про нашу планету все буду я вчить.
Земля наче казка, замріяне диво
Круг Сонця у космосі чорнім летить!

День Матері-Землі… Земля — це диво!
Маленька цяточка у Всесвіті усім.
На ній живемо ми. Тут так красиво!
Та треба мудро жити в світі цім.
Людей багато, а Земля маленька,
Тож треба берегти планету нам.
Для нас усіх одна така земелька
Й дісталась просто людям, не богам…
І нам тут дати лад пора давненько,
Щоб все на ній могло рости й цвісти.
Земля ж свята, вона для всіх нас — ненька,
Її любити треба й берегти.
А ми знущаємось, руйнуємо війною,
Та хочемо своє щось встановить.
То маримо все спопелить жарою,
То мріємо льодами світ покрить…
І хочемо весь світ завоювати,
А ні, щоб на Землі був мир і лад…
О, люди! Люди! Треба ж розум мати!
Земля для нас — це просто райський сад!
Живіть у мирі, дружно і натхненно,
І доброту несіть у добрий час,
Любов’ю огортайте всіх щоденно
Й Земля з любов’ю всіх пригорне нас.