Blue System — німецький англомовний поп-гурт Дітера Болена. Тринадцять студійних альбомів і близько 22 синглів: від швидкого євродиско кінця 80-х до м’якшого танцювального попу 90-х.
Історія заснування та розвиток проєкту
Після першого розпаду Modern Talking Болен не пішов у тінь. У 1987 році в Гамбурзі він зібрав Blue System — персональний проєкт, де євродиско і поп-рок ішли за його власним смаком, без другого соліста в центрі.
Дебютний сингл «Sorry Little Sarah» вийшов того ж року. 2 листопада 1987-го на лейблі Hansa Records (BMG) з’явився перший альбом «Walking on a Rainbow». З цієї платівки почалася безперервна низка студійних релізів.
Гурт працював з 1987-го до січня 1998 року. Крапку поставили на початку 1998-го: Болен повернувся до Modern Talking, і возз’єднання тоді сприйняли як сенсацію. Чому частина довідок пише 1997-й? Останній альбом «Here I Am» вийшов того року, а офіційний розпуск оформили вже в січні.
Склад гурту та фірмове студійне звучання
На обкладинках і в титрах кліпів ім’я одне — Дітер Болен. Він писав пісні, продюсував записи, робив аранжування і співав головну партію. Куплет ішов його фірмовим хрипом: низько, трохи здавлено, без гонитви за гладкою чистотою.
Постійним співпродюсером і звукорежисером був Луїс Родрігес. Він працював з Боленом ще в Modern Talking і перейшов у новий гурт разом із ним. Щільне звучання — його робота: ударні не тонуть під синтезатором, приспів читається одразу.
Високі фальцетні приспіви, за якими релізи впізнають з перших тактів, тримав студійний хор. Рольф Келер, Міхаель Шольц і Детлеф Відеке роками давали світлу верхню лінію. Без неї хрипкий куплет звучав би голо. Це не разові гості, а постійні голоси студії.
Концертний і відеосклад жили окремо. Для телешоу й кліпів запрошували сесійних музикантів — у 1992–1994 роках серед них був гітарист Дірк Зауер. Дівчина з кліпу «Sorry Little Sarah», модель Жанна Дюпюї, у кадрі могла здатися учасницею, але постійною солісткою не була і до студійного складу не входила.
Blue System працював передусім як студійна лабораторія Дітера Болена та Луїса Родрігеса. Обличчя на сцені й у кліпах змінювалися, а вокальний хор лишався на місці — і саме він роками тримав звукову візитівку євродиско.
У титрах кліпів імен цього хору часто немає. На платівці вони є завжди.
Головні хіти та благодійна діяльність
Звук не стояв на місці. Кінець 80-х тримався швидкого євродиско, далі мелодія подовшала, а в середині 90-х у запис увійшов м’якший поп-денс. Сингли фіксували ці зсуви чіткіше за будь-який коментар з преси.
На головні пісні знімали кліпи. Їх крутили в музичних телепрограмах — часто з сесійними обличчями в кадрі й зі студійним приспівом у фонограмі.
- «Sorry Little Sarah» (1987) — дебют, латино-поп і самба.
- «My Bed Is Too Big» (1988) — культовий хіт, закріпив гурт на телебаченні.
- «Under My Skin» (1988), «Love Suite» (1988; сингл вийшов 1989 року) — євродиско з другого альбому.
- «Silent Water» (1988; сингл вийшов 1989 року) — балада з альбому «Body Heat», що прозвучала у фільмі «Tatort: Moltke».
- «Magic Symphony» (1989), «Love Me on the Rocks» (1989) — швидке танцювальне звучання кінця 80-х.
- «Romeo and Juliet» (1992) — мелодійний поп-денс 90-х.
- «Laila» (1995) — танцювальний хіт пізнього періоду.
У 1991 році Дітер Болен і Blue System виступили в Москві на благодійному концерті «Children of Chernobyl — Our Children» на підтримку дітей, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
Повна дискографія студійних альбомів
За одинадцять років існування гурт випустив 13 повноформатних студійних альбомів. Усі — на Hansa Records, у каталозі BMG.
| Рік випуску | Назва альбому | Ключові особливості / стиль |
|---|---|---|
| 1987 | «Walking on a Rainbow» | Дебютний реліз, євродиско та латино-ритми |
| 1988 | «Body Heat» | Диско 80-х; хіти «My Bed Is Too Big», «Silent Water» |
| 1989 | «Twilight» | Танцювальна електроніка, хіт «Magic Symphony» |
| 1990 | «Obsession» | Щільніший синтезатор і гітарні аранжування |
| 1991 | «Seeds of Heaven» | Високі місця в чартах, меланхолійні балади |
| 1991 | «Déjà Vu» | Другий реліз року, жорсткіший танцювальний темп |
| 1992 | «Hello America» | Поп-рок експерименти, хіт «Romeo and Juliet» |
| 1993 | «Backstreet Dreams» | Мелодійний європоп першої половини 90-х |
| 1994 | «21st Century» | Елементи євроденсу |
| 1994 | «X-Ten» | Ювілейний десятий альбом, електронні ритми |
| 1995 | «Forever Blue» | Повернення до поп-мелодики, хіт «Laila» |
| 1996 | «Body to Body» | Хаус і денс-поп 90-х |
| 1997 | «Here I Am» | Фінальний студійний альбом перед відродженням Modern Talking |
Мова всіх цих платівок — англійська. Назва могла бути французькою, як у «Déjà Vu», або дивитися за океан, як у «Hello America», але тексти лишалися англомовними.
